«Я належу до тих людей, які завжди шукають можливості», – Марія Маківничук, студентка програми #MPA_UCU

|
|
«Я належу до тих людей, які завжди шукають можливості», – Марія Маківничук, студентка програми #MPA_UCU
64818833_10214642821080812_4387018748779823104_111n

Марія Маківничук родом з Верховини – столиці і серця Гуцульщини. Марія працює радником голови Верховинської районної ради, є співзасновницею громадської організації «Верховина-квітка Карпат», секретарем громадської спілки «Асоціація карпатських ватагів». Марія є випускницею програм Школи публічного управління УКУ «Good Governance», «Data-based policy writing and visualization» і вже у липні успішно здала іспити для вступу на магістерську програму з Публічного управління та адміністрування УКУ. У нашій короткій розмові Марія розповіла про проблеми та можливості розвитку рідного краю.

«Я належу до тих людей, які завжди шукають можливості. І навіть, якщо на перший погляд здається, що їх немає, то я завжди намагаюся їх побачити. На щастя, в Україні є молоді люди, які хочуть розвиватися та шукають розвитку. Раніше в мене було багато думок, щоб поїхати за кордон, а не працювати в нас, в Україні. Але так склалося, що в 2015 році у Верховині проходив бізнес-форум, і там я познайомилася з представником з Німеччини, який розповів про різноманітні програми для молодих людей, в т.ч. і про волонтерські. І в 2016 р. я поїхала в Німеччину працювати волонтером в громадську організацію неформальної освіти для молоді – Peer leader international. Будучи там, я зрозуміла, що існує дуже багато можливостей, особливо для молодих людей, про які ми в Україні мало знаємо. Після цього я почала шукати і знайшла однодумців у Верховині, нею є моя вже колега Олена Потоцька, і ми спільно вирішили створити подібну громадську організацію, також я почала працювати у районній раді радником голови, якраз була вакансія, і, звісно, займатися розвитком рідного краю.

Якщо говорити про проблеми малих містечок і сіл, то найбільша проблема – це відсутність робочих місць. Молоді люди виїжджають у великі міста та за кордон в пошуках кращого заробітку. В нашому регіоні раніше був і молокозавод, м’ясопереробний завод і сокоекстрактний завод, пекарня. Зараз вони не працюють. Проблемою є і те, що є підприємства, які не оформляють працівників офіційно, не платять податки, і відповідно немає надходжень до місцевого бюджету, регіон не розвивається, бо немає коштів.

У нас у Верховині активно розвивається сільський зелений туризм, і люди стараються  активно брати участь, займаються туризмом, організовують послуги та розваги для відпочивальників, звісно, їх, таких активних людей, не так багато, як би хотілося. Впевнена, що, якби були доступні кредити під низькі відсотки, то молоді люди почали б розвивати малий і середній бізнес, створювати стартапи, хоча б пробувати.

У сфері туризму бачу перспективу у будівництві гірськолижних підйомників у Верховинському районі. Хотілось би, щоб у нас тут і максимально збереглася природа, і була хороша інфраструктура. Час змінюється, і туристи вже не хочуть підніматися на бугельних підйомниках, тому нам треба рухатися вперед і будувати канатно-крісельні дороги, щоб вони зимою слугували як лижні підйомники, а літом – як оглядові.

В нас також є багато мінеральних джерел з природно газованою водою, одне з них – Буркут. Воно відоме ще з XVII ст. Колись у гірському поселенні Буркут відпочивали Іван Франко та Леся Українка. Тому в нас можна розвивати бальнеологічні санаторії.

Я також є секретарем громадської спілки «Асоціація карпатських ватагів». Ця спілка створена фермерами задля збереження виробництва традиційних сирів, бриндзи з коров’ячого молока на полонинах українських Карпат. Ми зараз реалізовуємо проект з Європейським Союзом щодо реєстрації українського географічного зазначення «Гуцульська коров’яча бринза». Разом з експертами зі Львова  розвиваємо цей бренд, щоб виходити з ним на український та на закордонні ринки. Я підтримую цей процес і хочу, щоб в нашому регіоні розвивалося сільське господарство. Раніше у нас було 150 полонин, зараз є, на жаль, лише 18.

Наш гуцульський край багатий на гарні краєвиди, традиції та легенди. Це один з найцікавіших етнографічних регіонів України. Сам Іван Франко колись писав: «Ось Жаб’є, Гуцульська столиця…». До 1962 р. Верховина мала назву Жаб’є і ділилася на дві частини Жаб’є-Слупейка та Жаб’є-Ільці. Верховина знаходиться в такій улоговині між двома перевалами – Буковецьким і Кривопільським, і в нас тут дуже добре збереглися традиції: традиції весілля, яке в нас триває не один тиждень, гуцульський одяг, який передається з покоління в покоління. Я  завжди ношу гуцульський одяг на всі  свята, традиційні і церковні. У Верховинському районі зараз вже є більше 30 музеїв, переважно приватні. Нам є про що розповідати і що показати.

Моя родина заснувала музей Петра Шекерика-Доникового, з роду якого ми є. Петро Шекерик-Доників був видатним політичним та громадським діячем, у 1928-39 рр. був війтом с.Жаб’є,  послом до Польського Сейму, брав участь у акті Злуки на Софіївській площі, написав книжку гуцульською мовою «Дідо Иванчік».

Гарною промоцією нашого регіону є фестивалі гуцульської культури. З ініціативи районної ради, нашого голови Івана Шкінюка на запрошення різних міст ми проводимо виїзні фестивалі «День гуцульської культури». Веземо з собою імпровізоване гуцульське весілля, танці, співи, гуцульський театр, взимку – коляду.

У Верховині у червні вже вдруге проводився Міжнародний форум Центральної та Східної Європи «Via Carpatia» з ініціативі народного депутата Миколи Княжицького, який закоханий у наш край. Ми йому дуже вдячні за те, що він допомагає його популяризувати, запрошує поважних гостей і урядовців і громадських діячів. Верховинці і гості краю в рамках триденного фестивалю мистецтва мали можливість послухати симфонічний оркестр і прем’єри симфоній видатного Мирослава Скорика, Івана Небесного. Послухати чарівну Соломію Чубай з гуртом «Джалапіта» та «Рококо». Спеціально для форуму Соломія підготувала проект «Чубай. Україна. Любов.», присвячений її батьку – видатному Грицьку Чубаю. І це ще не вся програма.

У рамках цього грандіозного Форуму проводилася Міжнародна конференція «Коло Вінценза. Україна на переломі», яка піднімала питання розвитку гірських територій, екології в Карпатах. На конференції видатні політичні діячі дискутували щодо політичної ситуації в країні.

Я дуже люблю такий вислів одного науковця: «Якщо ви думаєте, що економіка важливіша за екологію, то спробуйте рахувати гроші, затримуючи дихання». Екологічні ініціативи у Верховині почалися з того, що ми створили громадську організацію «Верховина – квітка Карпат», і перша наша акція була «Нуль відходів». Це був дуже хороший спосіб привернути увагу школярів до проблем зміни клімату.

Екологія є одним з напрямів діяльності нашої громадської організації. Здавалось би банальним, але одним зі способів зміни свідомості дітей є прибирання. Разом з дітьми ми прибираємо різні забруднені ділянки, далі сортуємо сміття і здаємо вторинну сировину.

Також у Верховині є такий проект «Верховина сортує сміття», і спільно з організаторкою цього проекту Яніною Лучейко ми проводимо різноманітні екоініціативи. Разом з Яною та ГО “Україна без сміття”  ми встановили у школах контейнери для роздільного сортування, проводили семінари для школярів, акцію екотолоку. Зі зібраного пластику на акції зробили три лавочки, які зараз стоять в центрі селища і нагадують всім про необхідність сортування і переробку сміття.

У цьому році в нас буде реалізуватися проект «Climate cycle», в якому бере участь 5 містечок з 5 країн: України, Німеччини, Боснії і Герцеговини, ПАР і Малаві. Протягом 12 днів учасники з цих країн мають проїхати почергово в кожній країні 500 кілометрів, заїжджати у великі школи і розповідати про зміни клімату, і в кінці всі зберуться на загальному навчальному семінарі. Від нашого регіону  8 учасників, і дорослих і дітей, які візьмуть участь у такому велопробігу, більше дізнаються про екологічні проблеми нашої планети та як з ними боротися, чи, краще сказати, зберегти планету.

Ми працюємо над тим, щоб діти брали участь у міжнародних обмінах, отримували новий досвід і хотіли поверталися в Україну. Вже цього року ми відправили третього волонтера на волонтерський рік у Німеччину. Після мого волонтераства у 2017 – 2018 році був верховинець Володимир Вітровий, 2018-2019 рр. Петро Данилюк, а на 2019 – 2020 волонтерський рік поїхав учасник нашої команди Юхим Рибенчук.

Я вважаю це чудовою можливістю познайомитися з іншою країною, отримати досвід, нове бачення і цікаві ідеї. Після пройденого року повернутися у Верховину для їх втілення. Молодим українцям необхідно більше можливостей для їхньої самореалізації, тому важливо створювати простір для їхнього саморозвитку.

Щодо власних амбіцій – хочу щоб і наш край, і Україна розвивалися, і для цього шукаю однодумців. Зараз формуємо таку команду, яка б поділяла наші цінності. Вважаю, що найголовніше якість, а не кількість.

Світ розвивається дуже швидко, і нам треба постійно розвиватися. Мене приваблює Український католицький університет своїм новітнім підходом до навчання, де ви запрошуєте різних практиків, які можуть підказати з власного досвіду, чому  працює той, чи інший метод у реалізації проектів, законів чи ініціатив, а, якщо ні, то як зробити так, щоб працював. Тому я намагаюся знаходити різноманітні програми і проекти, щоб йти в ногу з часом».

Розмову записала Марія Гонська